В перший день диспозиція команди зелених була наступна: Команда (20 з копійками штук бійців) ділилася на три групи: гарнізон бази, тривожна група та ударна група. Тривожна група мала знаходитися на підхваті на відстані 200 м від бази і у випадку штурму бази мали прийти їй на допомогу. Ударна група направлялася на шутрм бази.
Оскільки в ударній групі більшість бійців була озброєна пістолетами і Дроздами, я вирішив повести її до північної сторони території, щоб потім з півночі атакувати ворожу базу. На руку мали зіграти і густі чагарники (орієнтир - дуже висока тополя на галявині), які мали нівелювати перевагу супротивника у снайперах.

Нажаль "гладко било на бумагє...."... Як виявилося північна частина мапи була щільно перекрита, і як тільки ми заглибилися у чагарники, ми потрапили під щільний вогонь з Дроздів. Я "вибув" одним з перших, потрапивши під град сталі з двох Дроздів.

Моя помилка як команданта була наступна: я не зорієнтувався і не повів частину загону в обхід на метрів двісті, а заходився без підтрики вчиняти обхід засідки на вілстані метрів 30. Відповідно всі мої маневри були помічені заздалегідь.

В результаті практично вся ударна група полягла у повному складі. Втрати супротивника за моїю інформацією був лише один поранений.

На респі відбулася вельми цікава штука. На респі я перетнувся з Корсаром та його найманцями і довідався цікаву історію. Виявляється Корсар вислав 4 бійців для переговорів з "сірими" про найм. Але невідомо з такого дива "сірі" заманили їх у засідку і всіх "перебили". Корсар, сиплячи чортами і палаючи праведним гнівом запропонував після респу разом з нашою ударною групою організувати каральну експедицію. Я вагався недовго.

Операція пройшла просто блискуче. Вишикуавшись в дві шеренги ми влаштували облаву на все що рухається в радіусі 100 метрі на захід у напрямку до бази. Скориставшись чисельною перевагою та фактором неочікуванності групи успішно пробили оборону супротивника. Правда скоро "сірі" отямилися і почали оборонятися. Біля невеличкого яру наша група втратила 4-5 бійців, перш ніж ми розпочали обхід небезпечного місця. Обійшовши місце ймовірної засідки ми вийшли на ворожу базу, де не застали жодного оборонця. Правда прапор був уже повалений. Тож ми успішно висідили майже півгодини не підпускаючи до нього нікого. 1:0 на користь зелених.

Повернувшись на респ, ми дозволили собі трохи відпочити. Правда відпочивати довелося недовго. "Сірі" (а надто Віскі) "нєгодували" і бажали реваншу. Олії у вогонь підлила не дуже зрозуміла історія: наче після того, як найманці "відпрацювали" захоплення бази "сірих" і команди покинули територію, найманців перекупив Бора, і навідався до пустої бази "зелених". І це при тому що Бора за правилами "вважався" убитим і мав 30 хв сидіти на респі. Тож надвечір ми очікували нової битви з нетерпінням....

І битва розпочалася таки надвечір. Урізноманітнена вона була квестовим завданням "грабіть коровани". Суть в наступному: найманці в межах 6,7 та 8 квадратів тягнули вантаж з півдня на північ. "Сірі" та "зелені" мали відбити цей вантаж. Спочатку організувавшись в групу і лишивши охорону ми рвонули шукати корован. При цьому я втратив купу часу бо загубився. Тож організував переслідування з запізненням. Нажаль силами однієї групи не вдалося охопити всі квадрати. Лише один раз ми бачили найманців, але поки я зібрав всіх і ми дружно пустилися в погоню, вантаж від нас втік. Я прийняв рішення повертатись на базу.

Сказати чесно, я очікував, що караван ми впустимо. Було мало радіостанцій, хлопці були трохи змучені, через мене було втрачено багато часу. Я більше очікував нападу "сірих" на нашу базу і тому спочатку стягнув до бази весь загін. Проте я не врахував у команді "зелених" однієї речі - залізну рішучість наваляти "сірим" вдруге. Я був проти цього плану, але коли в команді проти мене вже мав спалахнути бунт, я вирішив пустити хлопців в атаку, лишивши при базі 4-х бійців.

Тим часом почав накрапати дощик і стало темніти. Через годину до нас прийшов Сен і здивував нас новиною. Мовляв хотсь йому повідомив, що база "зелених" захоплена. Хто відповідальний за поширення такої "дези" Сен не сказав. Скоро Сен оголосив загальне закінчення гри, і ми пошурували на базу.

Там я довідався хороші новини. Хоча "сірі" і захопили караван, але атака, якій я противився, завершилася новим захопленням ворожої бази. Кагбе 2:1 на користь "зелених".

Наступний вечір я з превеликим викресли би зі свого життя як саму ганебну сторінку, але шила в мішку не сховаєш. Я банально нажрався. Нажрався до кривавих хлопчиків в очах. Все виходило спочатку мирно. Композитор приніс гарного кримського вина і ми трошки сприснули нашу спільну перемогу. Потім прибуло трохи пива і вісім літрів квасу лише для киян. Свято продовжилося з приходом до нашого вогнища товариства з Кременчуга і Харкова. Останні приволокли на гостинець півпляшки оковитої. А от опісля коло нашого вогнища вже побували всі хто міг і хотів. В результаті я перестав слідкувати за тим, що наливаю собі в кружку. І схоже що випадково зробив собі коктейль "земля-повітря" (одна міра пива на одну міру горілки). Було весело, було сказано гарні речі. Алкоголь на диво помирив обидві воюючі сторони, хоча вдень на нараді за участю капітанів команд та Сена було сказано багато недоброго.

Останнє, що я памятаю, дві речі. Якийсь субєкт вперто знімав мене на відео. Але піднятися і завадити цьому шпигунському процесу я просто не міг. Далі Володя з команди "Ратник" повернувши мене мармизою у напрямку нашого намету зі словами "тєбє туда" надав мені гарного прискорення. Це допомогло мені забратися в намет, і завернутися в мішок догори дригом і заснути.

Цим вчинком я порушив свій головний принцип - не киряти на хардболі. Страшенно каюсь і закликаю всіх не повторювати моєї помилки. Зі свого боку усвідомлюю тяжкість свого проступку і готовий за нього відповідати.

Зліт у Павлограді. День 2

Описати ранок у можна цитатою з безсмертної "Енеїди" Котляревського.

"А наші з хмелю потягались,
Вчорашній мордовав їх чад:
Стогнали, харкали, смаркались,
Ніхто не був і світу рад."

Проте спасибі Сену, який мудро розсудив, що найкращий спосіб повиганяти хміль з наших голів, так це хороша порція хардболу. Нажаль не всі змогли організуватися. І не скільки через хміль, скільки через запланований відїзд.

Наступний сценарій - Цар гори. дві команди боролися за прапор. Цей випадок ще раз підтверджує як важливо вміти орієнтуватися в лісі. Я опинився у складі групи з 4 осіб. Я забув компас, і ми безуспішно петляли на південному сході від місця боїв. Зорієнтувалися лише по звукам пострілів і попрямували туди. І таки напоролися на супротивників. Короткий бій приніс нам як і фраги, так і втрати. Я записав на свій рахунок одного, але через хвилину отримав влучання в голову. Причому таке, що куля впала згори в середину маски і опинилася прямо біля очей.

Надалі ми стали збиратися додому.

РЕЗЮМЕ.

Зліт – суцільний «пазітів». Саме головне, цей зліт зуміла організувати всього одна людина. Нарешті нам довелося покуштувати нормального лісового бою з усіма тонкощами (орієнтуванням, вистежуванням, засідками, облавами). Тут явно стали видні всі переваги та недоліки у організації команди та спорядженні. Гра вигідно відрізнялася від стандартних та уже трохи остогидлих «детматчів». Особливо порадував квест «грабіть коровани». Вважаю цю тему треба розвивати якнайстаранніше. А з негативів – лише алкоголь.

При возвращении в лагерь в конце первого дня мы с Яриком отстали от всех. Дело в том, что при штурме базы противника я потерял пистолет, а пока мы его искали, остальные ушли. Компас реально помог выйти на лагерь без долгих блужданий, что в тот день было довольно распостранённым явлением.

С полигоном Сен немного перестарался По прикидкам, игровая зона была размером 7-8 гектаров леса. В условиях харда было очень непросто передвигаться на такие расстояния. Я, например, первый раз увидел "серых" только вечером, когда мы после дождя в запотевающих масках решились на второй штурм их базы.
У каждого бойца была карта (распечатка с гугла). Вся зона умещалась на листе А4 и координатная сетка была очень крупная - 1 квадрат = 100х100 м. Поэтому, определять координаты по ней было малореально.

Ммм... а рации тогда зачем???

ЗЫ: Кстати, Олег. Ты как-то предлагал провести тренировку по ориентированию в лесу...

Добавлено (2011.05.16, 22:50)
---------------------------------------------
Для качественных тренировок нужно просто обозначить стратегические задачи, а их две. Лес и урбан. Вот из этих задач и нужно исходить.

"В правосєка два раба,
потомушо жизнь борьба" © Mykola Voskalo

Мои впечатления.
Не хватало взаимодействия групп и внутри групп. Наши атаки напоминали детскую войнушку: подорвались и побежали. Не было разведки, не было засад. Если бы понадобились какието манёвры в бою, то врядли у нас чтото получилось. Т.к. непонятно как организованно отступить или как отправить когото в обход с флангов. Отсюда вывод: нужно отрабатывать передвижение в группах
и разные манёвры типа: обход с флангов, организованный отход организация засад и т.д.
Хотя нужно отметить, что в обороне было разделение обязанностей на основной гарнизон и тревожную группу, которая расположилась по бОльшему периметру бызы. Тут респект и уважуха Партизану за организацию обороны.
Потом были серьёзные проблемы с рациями: во первых их было мало, во вторых мы плохо друг друга слышали. Например я был назначен командиром тревожной группы. Разделились на две группы, которые залягли на флангах. На этом моя связь со второй группой закончилась, т.к. что говорит Мотор я не мог разобрать вообще. Своим "Не понял прошу повторить" я наверное порядочно задолбал гарнизон базы))) Позжее выяснилось, что тревожная группа разделена на три части) Как это произошло я тоже не понял.
В общем тактика, тактика и ещё раз тактика, если коротко.
Что ещё... ореинтирование это да, этого не хватало.
Гранаты не использовались, дабы избежать возгораний.

Двуххитовка на таких площадях вполне оправдана, т.к. неинтересно час бродить по лесу а потом быть застреленым в мизинец.
К тому же с двуххитовкой появляются раненные, что добавляет реалисточности.

Думаю, есть смысл расширить площадь наших тренировок, это даст хорошую почву для развития наших тактических талантов)

1) Двуххитовка на таких площадях вполне оправдана, т.к. неинтересно час бродить по лесу а потом быть застреленым в мизинец. - (может более целесообразно ограничение игр по времени?, с учётом запотевания масок и отличия харда от страйка, как быстрой диверсионной от многодневной полковой войнухи)
2) К тому же с двуххитовкой появляются раненные, что добавляет реалисточности. - (и неразбирихи, маклаудства и пр. )
3) Думаю, есть смысл расширить площадь наших тренировок, это даст хорошую почву для развития наших тактических талантов) - (наверное да, в формате - площадь пропорциональна количеству )

1. Для таких масштабних сборищ и правила, и сценарии должны быть максимально простыми. Иначе начинаются разночтения, взаимные обвинения, игра выходит из под контроля оргов. - (без коментов )
2. Многохитовка - нафиг надо! Максимум - упрощённая двуххитовка без перевязок. И то исключительно для того, чтобы немножко реже гонять людей на респ и обратно. - (или всёже, как ранее предложеные варианты - один медик на команду?, хотя лично я против всяких респов и хитовок, мизинец конечно обидно, но в реалии рука-нога это болевой шок-потеря сознания-добит врагом-или сам помер от кровопотери, а мы же позиционируем хард как более реалити шоу чем страйк или пейнт? )
3. Респаун стоит делать не в жилом лагере, а непосредственно на базах. Для безопасности можно найти/заарендовать пару больших армейских палаток (в таких гуляют свадьбы в селах), и пусть "умершие" в них отсиживаются. - (у пейнтеров всё проще, сетку натянули и усё , а вообще стоит задуматься над этим, не палатки, так хоть ленты ограждающие добротный кусок мертвяка)
4. С размером полигона очень важно найти "золотую середину". - (повторюсь , наверное да, в формате - площадь полигона пропорциональна количеству бойцов типа из расчёта сотка-две на бойца )

Ну и насчёт того что двуххитовка это почва для маклаудства я тоже не согласен. Хардбол это игра на честность, а маклаудить можно при любой системе попаданий.
Хотя как по мне однохитовка проще, а гдето даже и чеснее. Поясню на примере: вот снайпер прилагает кучу усилий чтобы незаметно подползти, видит гдето далеко цель, причём цель это часть плеча торчащая из за дерева, делает один выстрел (из однозарядной винтовки) действительно хороший выстрел и ... цель благополучно натянула повязку на руку и снова в строю причём все кто недалеко с целью сразу вкурсе откуда стреляли и смысл было снайперу ползти уткнувшись маской в землю.

Для слётов однохитовка - мало, многохитовка - много. А двуххитовка - в самый раз!

П.С. Прошу различать эти понятия и не путать упрощённую двуххитовку без бинтов (предлагал не раз на нашем и на всеукраинском форуме) и многохитовку (пыталась быть на слёте).